(1856-1928)
Спільні виступи Соломії Крушельницької і Маттіа Баттістіні відбувалися в період 1898-1902 рр., коли вони входили у виконавський склад Великого варшавського театру, а також в італійську трупу, яка в зимові сезони виступала в Санкт-Петербурзі.
Гастролі української співачки на сцені Маріїнського театру розпочалися наприкінці 1898 року. В склад оперної трупи входили відомі італійські співаки – Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Вітторіо Арімонді, Луїза Тетраціні, Константіно, Сільвестрі, Марконі.
30 грудня 1898 року Крушельницька й Баттістіні виступили в опері Дж. Верді «Бал-маскарад», про що довідуємося з газети «Петербургский вестник»: «[…] в Італійському театрі було поставлено оперу «Бал-маскарад» для другого дебюту Крушельницької. Цей спектакль знову показав, що ми маємо справу з обдарованою співачкою. […] нова примадонна звертає особливу увагу на сценічну сторону образу, на сценічне відтворення, на жести, на костюм, не пропускаючи нічого, що може надати ролі правдивості і життєвості. В таланті співачки є щирість, а її старанність увінчується успіхами.
Прекрасний образ Ренато створив Баттістіні. […] Карузо в ролі Герцога був одноманітним, а іноді навіть зовсім нудним, наприклад у баркаролі в другій дії».
Зазначимо, що роль Ренато в опері «Бал-маскарад» була коронною в репертуарі Баттістіні. ФранческоПальмеджані, дослідник життя і творчості співака писав: «Драматургія опери, навіть її інструментовка, можна сказати, підпорядкована співу настільки, що партія Ренато ніби спеціально була написана для Баттістіні, який лише одного завжди й прагнув – співу й можливості виразити драму почуттів широкою мелодією, виконаною в повну силу» (цитата з книги Ф. Пальмеджани. «Маттиа Баттистини: Король баритонов», 1966 р.).
У зимовий сезон 1899-1900 рр. Крушельницька знову приїжджає до Петербургу, де виступає разом з Баттістіні. Особливу увагу преси співаки привернули своєю артистичною майстерністю в «Аїді» Дж. Верді. Так, петербурзька газета «Новое время» за 20 грудня 1899 року помістила таку рецензію:: “В її виконанні партії вердіївської героїні помітні відхилення від манери, з якою співає більшість артисток – відхилення ті переважно слушні і свідчать не тільки про розум співачки, але й про її смак. Крім того, Крушельницька турбується про сценічну сторону – вона грає кожну фразу. Не прийміть це за обмовку. Крушельницька справді не залишає в «Аїді» жодної вокальної фрази без відповідного перекладу її на мову жестів і пластики. Величезний успіх випав на долю Баттістіні та Карузо».
Високо оцінював виступи співаків і авторитетний музичний критик Еміль Борман: «Чарами новими була поява надзвичайно талановитої примадонни Варшавської опери панни Саломеї Крушельницької. Артистка – винятковий феномен на нашому мистецькому небосхилі: голос великого діапазону і, я б сказав, індивідуальних характерних властивостей і тембру. […] Співачка чарує вже самим душевним, проникливим голосом. […]
Радамес у виконанні Карузо також був переконливим. Це був воїн з голови до п’ят, прямолінійний, впевнений. […]
Баттістіні зовсім справедливо надав царську подобу ролі дикуна Амонасро. Голос співака звучав розкішно, хоч у деяких місцях і був занадто зависокий для теситури партії нубійського володаря.
Можна собі уявити, як добре, з яким захоплюючим драматизмом усі три артисти провели сцену Аїди, Амонасро і Радамеса перед храмом Ізіди». («Sankt-Peterburger Zeitung», 27.01.1900 р.).
Опубліковані листи М.Баттістіні до Соломії Крушельницької:
«Вельмишановна синьйора!
Одержав Вашого листа від 27 січня, яким Ви зробили мені велику приємність. Безперервна праця перешкодила мені своєчасно відповісти на нього, і за це прошу у Вас вибачення.
Я все більше радію із сталих успіхів, які супроводжують Вас на сцені, і нічого не можу додати до слів, що їх сказав про Вас синьйорові Дукаті. Мої слова – це просто вірне відбиття моїх до Вас почуттів.
Не знаю, чи вестиме з Вами переговори наша дирекція про ангажемент у наступному році, але мені обіцяли, що надішлють Вам запит з цього приводу. Якщо до цього часу Ви його не одержали, чекайте на цю пропозицію, і коли визнаєте її слушною, я матиму щастя співати разом з Вами. Це те, чого я жадаю.
Прийміть, мене, шановна синьйорито, до числа своїх найпалкіших прихильників і цілковито покладайтеся на мене.
Відданий Вам М.Баттістіні». Петербург, 30.01.1898 р.
«Найдорожча! Ви занедужали, але замість того, щоб подбати про себе і своє лікування, линете чистими і благородними думками до інших, виливаєте їм свої почуття, сповнені поезії, ніжності й любові. Велике спасибі, мила подруго, за прекрасний вінок, спасибі за піклування. Коли ми побачимось у Петербурзі? Вельми скоро. Чи не так?
Я їду у неділю вранці Покладайтеся на мене в усьому і завжди вважайте мене своїм найбільшим шанувальником і найщирішим другом. М.Баттістіні». Венеція, б.р.
